Школо, рідна школо!
Через твій поріг
Вийшли ми на простір
Осяйних доріг.

СПОРУДА МОЄЇ ШКОЛИ

Комарівська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів була заснована 10 квітня 1960 року. Базою, де розпочала свою роботу школа, були приміщення Комарівського райкому партії, який припинив своє існування після ліквідації в 1957 році Комарівського району.

Відразу після ліквідації району Чернігівський обласний відділ освіти дав доручення завідуючому райво Баришевському Миколі Юхимовичу і секретарю райвиконкому Пахну Івану Олександровичу провести роботу по створенню необхідних умов для прийому перших вихованців. У приміщеннях, які перейшли на баланс школи-інтернату, (тепер це корпуси №1, 2, 3, 4, медпункт, 2-х квартирний будинок, нинішній Будинок культури) було проведено капітальний ремонт. Розпочалося будівництво котельні, навчального і спального корпусів, гаражів, господарських будівель (сараїв для тримання коней, свиней, зберігання зерна), складських приміщень, 4-х квартирного будинку, яке тривало до 1963 року. Школа була розрахована на 300 вихованців.

школа

Першим директором школи був досвідчений педагог, відмінник освіти України Бондаренко І. М. Як згадує перший випускник школи-інтернату Белогур С.Ю.(нині співробітник УВД Бєлгородського облвиконкому), в перший рік існування школи в ній навчалося 90 вихованців. Це були діти із малозабезпечених сімей, діти-сироти. Усі учні жили дружною сім'єю. Кожен намагався добре вчитися, старші учні піклувалися про своїх маленьких друзів. Оскільки у школі не було своєї їдальні, тому учням доводилося ходити до сільської їдальні. Дороги на той час були ґрунтові, осінню і весною грязькі. Важко було маленьким дітлахам іти по такій дорозі. І тоді старші брали їх на руки і переносили через грязь. У перші роки існування школи-інтернату учні разом зі своїми вихователями Ковтонюком І. Ю., Перець О. І., Порохнею О. О., багато робили для благоустрою шкільних приміщень і шкільної садиби, розбивали квітники, садили дерева і кущі.

З перших років існування школи у ній було підсобне господарство. Першим його завідуючим був Моренець Іван Трохимович. Завідуючим складом Машир Іван Васильович. У школі було 2 автомобілі ЗІЛ (водій Попович Микола Юхимович), ГАЗ-63( водій Ющенко Микола Павлович), трактор (тракторист Коваленко Олександр Федотович), 2 коней ( конюх Фесенко Петро Максимович).

У 1962 році завідуючою підсобним господарством стала Акуленко Олена Климівна. Ось як про це згадує її син, Акуленко Віктор, який у цей час працював вихователем в школі-інтернаті: «Останні вісім років маминої праці минули в школі - інтернаті на посаді завідуючої підсобним господарством. 25 гектарів орної землі і свиноферма - справжнє фермерське господарство було на її руках. У штаті, крім неї, була одна свинарка ( Чечевиця Ганна Тимофіївна) і пасічник на півставки (Перець Олександр Іванович). У період весняних і осінніх польових робіт директор школи І. М. Бондаренко надсилав учнів 5-8 класів, учителів і технічний персонал на допомогу. Господарство було зразковим, мало гарні врожаї ячменю, кукурудзи, картоплі, огірків, капусти, моркви, буряків, не тільки повністю забезпечувало харчуванням понад 300 вихованців, а також продавало населенню сільськогосподарську продукцію, що давало немалий прибуток. Як наслідок, у 1963 - 1964 роках Олена Акуленко стала учасником виставки досягнень народного господарства СРСР, яку відвідала на запрошення комітету разом з учнями школи - інтернату. Враження від цієї поїздки залишилися у дітей на все життя.

У кожної людини своя трудова біографія. У силу життєвих обставин у 1962 році залишає школу - інтернат її директор Бондаренко Іван Микитович і переїздить працювати в одну із шкіл м. Ніжина. З цього року директором школи працював Баришевський Микола Юхимович. Він, напередодні прийому дітей у школу, уже виконував обов'язки директора школи, а потім відмовився від цієї посади і був завучем школи - інтернату. Саме через це, педагоги які працювали в ті роки, першим директором вважають Бондаренка Івана Микитовича. Виконуючи обов'язки директора школи - інтернату, Баришевський Микола Юхимович зарекомендував себе справжнім ентузіастом своєї справи, невтомною людиною, досвідченим педагогом. Він вміло керує колективом і разом з тим проводить роботу по зміцненню матеріально - технічної бази школи, створенню належних умов для навчання і виховання учнів. Цю роботу з 1963 року продовжив його наступник Федірко Іван Мусійович.

Перша вихователька школи - інтернату Перець О. І. згадує: «Ці два досвідчених педагоги обмінялися посадами: Іван Мусійович, який до цього часу очолював Берестовецьку середню школу, став директором школи - інтернату, а Микола Юхимович, залишивши школу - інтернат став директором Берестовецької середньої школи, яку очолював аж до виходу на заслужений відпочинок». Федірко Іван Мусійович - не тільки мудрий педагог, керівник, організатор, а і вмілий господарник, людина , яка безмежно віддана своїй справі. У 1971 році всією шкільною громадою була побудована і введена в дію теплиця, де вирощують розсаду капусти, помідорів, квітів, зелену цибулю до столу учнів, і яка за час свого існування стала центром дослідної роботи школярів - юннатів. У ній зібрано понад 100 видів рослин, у тому числі й рідкісні.

Ось що сказав у своїй доповіді, присвяченій 20 - річчю школи - інтернату, Федірко Іван Мусійович: «Приємно простежити життя і діяльність школи - інтернату за два десятиріччя її існування. Якщо в 1960 - 61 навчальному році вона працювала в пристосованих приміщеннях, у ній не було хороших навчальних кабінетів, майстерень, спортзалу й інших навчальних приміщень, а в школі навчалося лише 90 вихованців, то на час свого 20 - річчя - це школа - інтернат, яка має всі необхідні умови для навчання і виховання 250 вихованців. У школі є 8 навчальних кабінетів, які обладнані необхідною наочністю і приладами, майстерні по дереву і металу, кімната - музей В. І. Леніна, кімната Бойової слави, бібліотека з читальним залом, спортзал та інші навчальні і господарські споруди та будови. Значно покращилось облаштування спальних і класних кімнат, проведено благоустрій шкільної садиби, розбили квітники, посадили дерева».

1978 рік був оголошений Міжнародним роком дитини. Рейдова бригада: М.Матвєєва, інструктор Чернігівського обкому комсомолу Г.Пучина, методист Борзнянського районного будинку піонерів О. Кияшко, кореспондент «Комсомольського гарту» - провели рейд перевірки умов навчання та побуту у школах - інтернатах, участі комсомольських осередків (мається на увазі комсомольців - виробничих, промислових, сільськогосподарських підприємств) у виховній роботі з дітьми і підлітками. У статті «Де ви, друзі дітвори?» писали: «Настійливо рекомендуємо завітати в Комарівську школу-інтернат, що на Борзнянщині. Подивіться, як зі смаком оформлені її коридори, кабінети, спальні кімнати. У коридорах ви затримаєтесь надовго, бо їх стіни прикрашені такими яскравими і цікавими стіннівками та монтажами, що захочеться зупинитися біля кожного. У спальнях зустрінетесь з подихом весни: тут тумбочки прикрашають яскраві котики. А в кабінеті російської мови і літератури, крім всього необхідного, що тут і повинно бути, - роздаткового матеріалу, діафільмів, апарату «Леті», - вашу увагу приверне постійно діюча виставка «Ми читаємо і малюємо».

Урочисто, світло, красиво в Ленінській кімнаті, в музеї Бойової і трудової слави. І, слово честі, не псується, а тільки підсилюється добре враження, коли десь у надписі на плакаті помітно проступає безпосередність і невправність дитячої руки.»

Очолював школу-інтернат Іван Мусійович до 1984 р. У 1978 році після закінчення Ніжинського педінституту вперше переступив поріг Комарівської школи-інтернату Стриженко Віктор Андрійович як учитель російської мови і літератури і назавжди залишився у ній. Помітивши неабиякий хист і уміння працювати з дітьми, невдовзі (у 1984 р.) молодого педагога призначили директором школи-інтернату. Прекрасний учитель, енергійний керівник, невтомний трудівник, він завжди в господарських турботах, постійних клопотах. Утримання інтернатівських приміщень у належному стані, їх щорічний ремонт Віктор Андрійович називає «вічними» проблемами, бо більшість будівель, у яких навчаються й проживають вихованці школи, пристосовані або вже мають вікову історію. Роботи в основному припадають на літній період.

У газеті «Вісті Борзнянщини» була замітка вчительки В. Грищенко «Школа-інтернат: живемо і думаємо про завтра». Ось її зміст: «Наприкінці зими директор Комарівської неповної середньої школи-інтернату запросив до себе на розмову свого заступника з навчально-виховної роботи, помічника по господарській частині та головного бухгалтера. Потрібно було визначити обсяги робіт по підготовці школи до нового навчального року. Уважно розглядали всі пропозиції. Призначали відповідальних, дали завдання кожному працівнику, залучили до важливої справи і учнів. Як кажуть, нині працюємо в одній упряжці: дирекція школи, обслуговуючий персонал, вихователі, вчителі, учні.

Що вже встигли зробити по підготовці нашої школи до нового навчального року? Завезли 300 тонн вугілля, за яке вже розрахувалися. Педагоги - чоловіки пофарбували покрівлю навчальних і спальних корпусів, а ще - дещо відремонтували, полагодили меблі, обновили паркан. Замінено також два опалювальних котли.

У цій справі чимало зусиль доклали Г. О. Бабушкін, С. П. Дудка, В. В. Радченко, О. Й. Федірко, О. О. Макаров, Ю. О.Шарило та Ю. І. Безпалий. Не стояли осторонь і жінки. Найактивніші - Г. К. Марченко, Л. В. Зеленська, В. М. Фесенко, О. П. Шевлюга, Г. І. Фесенко, В. І. Машир та Н. І. Алексієнко.

Але багато наших планів могло б не здійснитися, якби не допомагали керівники Комарівського «Агротехсервісу» Д. Д. Ридзель, голова правління місцевого колгоспу В. Ю. Шибіка та голова КСП «Правда» В. М. Іващенко. Спасибі їм!

А ще постійну увагу до нашої школи виявляє завідуюча обласним управлінням освіти Г. М. Тимошко. Усі вихованці на сьогодні забезпечені зимовим взуттям, одягом, постільною білизною тощо. Вирішується питання про забезпечення школи спортивним обладнанням.

В останні роки вирощуємо сорго, а отже, забезпечуємо школу віниками. Піклуємось і про здешевлення дитячого харчування. Є в нас власні консервовані огірки, варення, компоти, сушені яблука. Харчування дітей різноманітне. Крім того, маємо вибір необхідних продуктів: масло, м'ясо, овочі і навіть солодощі - печиво та цукерки. Годуємо дітей п'ять разів на день. Словом, наша школа живе і дбає про майбутнє. "

Ось так або майже так проходив кожен рік директорування Віктора Андрійовича.

У лютому 1999 р. в нашій школі-інтернаті побувала дружина Президента України Л. Кучми - Людмила Миколаївна. У цей період була загальновідома її турбота про сиріт, дітей з багатодітних сімей, малолітніх інвалідів. Кореспондент Ігор Фощан в газеті «Вісті Борзнянщини» від 20 лютого 1999 р. пише: «Дружина Президента немало робить для того, щоб знедолені категорії дітей не почувались обділеними. Але причиною візиту до Комарівської школи- інтернату був особливий випадок - попереднє знайомство наших школярів із Людмилою Кучмою. Справа в тім, що Комарівські діти відпочивали взимку в Трускавці, були на Новорічній ялинці в Києві, де і познайомилися із дружиною Президента. У них була не одна зустріч. Людмила Миколаївна приходила до хлопчиків і дівчаток з ласощами. Тоді школярі на запитання дружини Президента, що вони хотіли мати в себе в школі, відповіли - музичний центр, магнітофон, комп'ютер, баян, спортінвентар.

І ось дзвінок із Києва. Він водночас і ошелешив і приємно вразив: Людмила Миколаївна про обіцянки не забула і їде до Борзни і Комарівки.

Разом із радіотехнічними подарунками, гостя привезла ще багато дечого вкрай необхідного для таких сиротинців: сорочки хлоп'ячі, взуття, спортивні мати і м'ячі, комплекти футбольної форми (фірми «Адідас», передав почесний Президент ФК «Динамо» Г. Суркіс), ліки, предмети туалету і, звичайно солодощі, а ще комп'ютер. Цей комп'ютер і поклав початок створенню комп'ютерного класу. Зараз у нашій школі 16 комп'ютерів, 6 принтерів (завідуючий комп'ютерним класом - Безпалий Ю. І.).

Завдяки співпраці вчителів, вихователів, обслуговуючого персоналу внутрішній та зовнішній вигляд всіх будівель поступово змінився на кращий. Але інтернатівцям хотілося ще кращого, сучаснішого облаштування приміщень, бо життя ж на місці не стоїть. А коштів, які виділяла на ці потреби держава, як завжди, не вистачало.

Знайшлися благодійники. Звичайно, не самі. Їх треба було відшукати, зацікавити схилити до необхідності нагальної допомоги дітям, які в основному залишилися без батьківської опіки, щоб вони, навчаючись у школі-інтернаті, проживали в умовах, наближених до домашніх.

Тепер, згадуючи минуле, комарівці завдячують голові обласного Дитячого фонду Валентині Іванівні Хуторненко. Це вона знайшла для них «Руку допомоги». Так називається італійська благодійна асоціація з міста Монца, що в провінції Мілан.

За кошти італійців найпершим відремонтовано корпус, у якому проживають і навчаються наймолодші школярі. Тепер він із новими вікнами, дверима, меблями виглядає по-сучасному. І привабливий, і затишний.

Не одному поколінню жителів села і учнів школи слугував колишній будинок пана Кониського. До 1960 року в ньому працював райвиконком. Майже 50 років він належав школі-інтернату, зараз це корпус №1. Але, як і всі будівлі, з роками став непридатний для проживання дітей.

А щоб не стояв на території закладу пусткою, виник задум оновити його, осучаснити. І знову на допомогу прийшов спонсор. На цей раз ним став проект «Дитина. Родина. Турбота». Незабаром познайомилися з Комарівкою директор благодійної організації Всеукраїнського фонду «Крона» Олена Геннадіївна Мацібох та голова правління концерну «Nіко» Андрій Валерійович Шелюг, який і дав згоду на фінансування капітального ремонту приміщення в сумі 1 мільйон гривень. І знову велике свято...

Щедрим на свята виявились травень та червень 2008 року для вихованців Комарівської школи-інтернату. 16 травня 2008 року в стінах навчально- виховного закладу була підписана угода між головою ОДА Володимиром Хоменком і президентом ЄБРР Жаном Лем'єром, згідно якої буде проведена реконструкція котельні та усієї системи теплопостачання приміщень на 231 тисячу євро. А це означає, що дітям буде тепло.

Про те, щоб вихованці проживали в умовах, наближених до міських, подбали уже наші вітчизняні благодійники. За кошти концерну «Nіко», всеукраїнського благодійного фонду «Крона» менше ніж за рік проведено реконструкцію гуртожитку №1, в якому з нового навчального року вже живуть 25 дівчаток. Спонсори обіцяють відремонтувати для діток ще одне спальне приміщення на 32 місця, з усіма зручностями в кожній кімнаті.

2 червня на урочистостях з нагоди введення в дію відновленого гуртожитку, який тепер нічим не поступається зірковим готелям, інтернатівці вітали гостей, які прибули на свято.

Благодійники подбали, щоб усі кімнати були по-сучасному облаштовані меблями. У них проживатимуть по двоє - троє дітей. Кожен матиме зручне ліжко, тумбочку, стілець, а для підготовки уроків - письмовий стіл.

Працівники проектно-будівельної компанії ПСК ТОВ «Строн», які проводили реконструкцію старого приміщення, доклали багато зусиль і вміння, щоб зовні і всередині корпус виглядав добротно, став затишним, максимально наблизивши проживання дітей у ньому до домашніх умов.

Щире дитяче спасибі за велику турботу і піклування про них того дня почули всі, хто був присутній на святі: начальник обласного управління освіти і науки ОДА Анатолій Заліський, генеральний директор концерну «Nіко» Андрій Шелюг, голова всеукраїнського благодійного фонду «Крона» Олена Геннадіївна Мацібох, генеральний директор «Міцубісімоторс», ЗАТ МЕТЕК, офіційний дилер в області Олег Єкимов, керівники та будівельники компанії ПСК ТОВ «Строн» Роман Новиков, Олександр Пацаловський, Сергій Казмирчук, Микола Новиков.

На жаль, не зміг прибути на урочистості президент концерну «Nіко» Іван Ніколайчук, але йому й іншим благодійникам, безпосередньо причетним до свята, діти висловили подяку такими віршованими рядками:

Щира подяка концернові «Nіко»,

Їхня заслуга у святі велика.

Допомагав, непокладаючи рук,

Іван Іванович Ніколайчук.

І гендиректор, пан Шелюг Андрій,

Теж посприяв нам у здійсненні мрій.

І «Крона»- фонд благодійний,

Всеукраїнський і дуже надійний.

На совість старались, Бачив Бог,

Олена Геннадіївна Мацібох...

Та ще будівельна компанія «Строн».

Проект і кошторис - будови закон –

Люб'язно робив інтернатівський друг

Сергій Миколайович Казмирчук…

Дирекція, педагогічний колектив вдячні за всіляку підтримку й надання допомоги у здійсненні реконструкції будівлі Лідії Анісімовій, директору КП архітектурно-планувального бюро райради, та Івану Вовку, головному державному санітарному лікарю району. Голова районної ради Анатолій Хавило, дякуючи всім, хто потурбувався, щоб дітям жилося краще, висловив упевненість, що затрачені кошти благодійникам обов'язково повернуться сторицею. На згадку про свято Анатолій Петрович від районної ради подарував інтернатівцям кольоровий телевізор.

Спонсори, будівельники, гості оглянули відремонтований гуртожиток, а настоятель Свято-Михайлівського храму отець Георгій освятив будівлю.

У свою чергу інтернатівці в перші дні нового року старанно готували святкове вітання столичним доброчинцям, які вже кілька років опікуються школою, створюючи належні умови для проживання дітей. 9 січня тридцять вісім учнів побували на Президентській ялинці в Національному палаці мистецтв «Україна», і в цей же день вони вітали з днем народження очільника концерну «Nіко» Івана Ніколайчука. Завдяки його безпосередній участі планується у вересні 2010 року введення в дію ще одного осучасненого спального корпусу №5 на тридцять двох дітей. Кошти на реконструкцію названого приміщення знову ж таки виділив Всеукраїнський благодійний фонд «Крона», яким керує Олена Мацібох, тепер досить відома на Чернігівщині. За підсумками 2008 року вона стала лауреатом конкурсу «Меценат-2008».

Ще один благодійний фонд «Дитяча надія», виділивши один мільйон гривень, розпочав будівництво нового приміщення медпункту з усіма необхідними кабінетами, процедурними, ізолятором тощо. Приміщення, площею майже в двісті квадратних метрів, зводять столичні будівельники, врахувавши всі рекомендації дирекції школи. Роботи не припиняються навіть у двадцятиградусні морози. Щоб вчасно розпочалося це будівництво, доклали певних зусиль і працівників архітектурно-планувального бюро м. Борзни, зокрема Лідія Анісімова, яка завжди радо відгукується на прохання директора школи.

Віктор Андрійович Стриженко, як дбайливий господар, гордиться й тим, що в 2008 році вдалося, незважаючи на певні труднощі, провести реконструкцію котельні, встановити три нові сучасні котли. Правда, щоб завершити ремонтні роботи, довелося шукати підтримки в інспекції державного архітектурного - будівельного контролю Чернігівської області в особі першого заступника начальника М. С. Щерби та голови райдержадміністрації В. М. Биковича.

18 жовтня 2010 р. в Комарівській школі-інтернаті з візитом побувало керівництво Європейського Банку реконструкції та розвитку.

Перший віце - президент Варел Фріман, заступник директора ЄБРР в Україні, керівник корпоративного сектору Грем Хатчисон, провідний менеджер Департаменту енергоефективності та зміни клімату ЄБРР Сергій Масліченко, провідні радники банку в Україні Антон Усов та Аксель Райзер перевірили ефективність використання коштів, виділених школі-інтернату ще в 2008 році на реконструкцію котельні та опалювальної системи. 231тисяча євро, як засвідчили офіційні представники банку на спільній зустрічі учнівського, педагогічного колективів, керівництва області й району, використані на заплановані роботи повністю та з належною результативністю.

Директор школи Віктор Стриженко проінформував присутніх, що за кошти ЄБРР оновлено приміщення котельні, встановлено сучасне обладнання, завдяки якому підтримується належний тепловий режим у всіх приміщеннях навчального закладу, цілодобово подається до спальних корпусів гаряча вода, замінено також 2,5 кілометра тепломережі. Внаслідок реконструкції котельні й опалювальної системи, в інтернаті щорічно економиться до 300 тонн вугілля.

Того дня гостей школи - інтернату з хлібом-сіллю зустріли вдячні вихованці, подарували їм на згадку свої малюнки та кілька щирих задушевних українських пісень. Дорослі до глибини душі були вражені дитячою привітністю, у виступах бажали їм всього найкращого та здійснення заповітних мрій.

У діловій бесіді керівники ЄБРР за участю заступника голови облдержадміністрації з гуманітарних питань Віктора Тканка, начальника управління освіти й науки ОДА Анатолія Заліського, голови райдержадміністрації Анатолія Дробота й директора школи-інтернату Віктора Стриженка обіцяли докласти певних зусиль, щоб така співпраця продовжувалася і в майбутньому.

Учасники зустрічі ознайомилися з умовами проживання й навчання вихованців інтернату, а вони, скажімо відверто, прекрасні. Побували в класах, кабінетах, бібліотеці, майстернях. Зарубіжні гості на згадку подарували інтернатівцям бібліотечку дитячої літератури.

Дуже гнітить думка, що у XXІ столітті, коли людство володіє комп'ютерами, мобільними телефонами, шукає ліки від невиліковних хвороб, а в Україні понад 60 років немає воєн, чомусь не зменшилось соціально незахищених верств населення. Ніхто не знайшов загальнонародний рецепт щастя й успіху. Залишаються сиротами діти, а ще жахливіше - сиротами при живих батьках, процвітають дитячі злочинність, бродяжництво. З високих трибун лунають красиві гасла. Суспільство прагне благополуччя і гармонії. Нещодавно в новинах прозвучало: «За сім років зникнуть такі заклади, як школи-інтернати. Натомість виростуть будинки сімейного типу». Це оптимістичні прогнози. Дай Боже, щоб усе було гаразд.

А ми, всі працівники школи-інтернату, сьогодні намагаємось створити найкращі умови, щоб у інтернатівських дітей було дійсно щасливе дитинство.

«І прагнучи до ідеалів, у пошуку себе та вищих істин,

Творим людину в просторі реалій,

Яка б цей світ наповнювала змістом».
(Л. Вахновська)

Кiлькiсть переглядiв: 837

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.